Педагогічне есе

Кредо:

Є строга радість – взять трамплін рекордний. Без публіки. Без премій. Без журі (Ліна Костенко).

Відомо, що людина народжується двічі: фізично і духовно. І саме коло її духовної колиски стоїть творчий наставник – учитель. Костянтин Паустовський про роботу вчителя писав, що «кожна мить, кожне слово, кожна думка – це ті дрібненькі золоті крихти, які вчитель збирає протягом свого творчого шляху. Потім робить з нього сплав, з якого виковує тендітну золоту квітку – свого учня». І щоб ця квітка завжди була оригінальною, досконалою, педагог повинен постійно невтомно працювати як над вдосконаленням знань, так і над створенням особистості, яка здатна творчо мислити, зможе орієнтуватися в потоці  різноманітної інформації, вільно виражати власну позицію, бути емоційно й естетично чутливою. При цьому дуже важливо не стільки дати знання, скільки навчити добувати їх, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, зробити так, щоб учень відчував себе частинкою уроку. Діти повинні отримувати радість від праці. Радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - одна із важливих заповідей сучасного вчителя. У навчанні не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні. Найбільшою нагородою для вчителя є досягнення його вихованців і відчуття того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ.

     Ні на мить педагога не повинна залишати думка : ти – взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Ти знаходиш у кожному вихованці щось хороше, проектуєш і розвиваєш його, дотягуєш його до ідеалу. Віриш у цей ідеал і вони вірять тобі. Бо ти – Учитель.  Найголовніше не зійти з обраної дороги, якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий Світанок.

        Бо ім’я твоє – Учитель, а праця твоя вічна….