Заблоцька Вікторія,
учениця ІІІ
гімназійного класу, переможниця конкурсу дитячої творчості
ім. Катрі
Гринавичевої у номінації " Казка"
Весняна казка
Жила собі
красуня Весна. Було у неї троє синів. Найстарший – Березень. Він збирав
березовий сік, будив сонні дерева, і на них починали набухати перші
бруньки. Середній син Квітень прикрашав усе довкола цвітом, і земля стала
барвистою, пахучою. Наймолодший син Весни Травень вмочив пензлик у
зелену фарбу і розмалював траву, дерева, кущі.
Брати
товаришували між собою. Одного разу вони засперечалися, хто з них
найважливіший. Березень сказав:
- Я найстарший,
тому й найважливіший.
- А без мене не
була б земля така різнобарвна! – заперечив Квітень.
- Мені нема вже
що сказати, то я, мабуть, піду, - зажурено промовив Травень.
Та й пішов.
Через деякий час дерева перестали бути зеленими, тому вони заплакали.
Засумували кущі і трави. Спохмурніло небо, почав падати холодний рясний дощ.
Побачила все це
мати Весна. Покликала своїх синів і сказала :
- Не
сперечайтеся. Кожен із вас важливий. І я вас усіх дуже люблю.
Умить засяяло
сонечко, засміялися квіти - і все ожило.
Фея і пастух
В одному селі
жив пастух. Його багатство - гарна гра на сопілці. Ходив він з одного
села в інше. Пастуха залюбки наймали на роботу, бо його гра зачаровувала
всіх.
Одного разу
лісова фея почула чарівні мелодії у виконанні пастуха.
-
Який ти
щасливий! – вигукнула вона. – Кожен, хто тебе почує, - заслухається,
кожен, хто побачить, - замилується.
-
Та що ти! Я
найнещасніший хлопець на світі. Щоб люди мене почули, я ходжу від села до села.
Моя мрія: стати золотою статуєю, щоб усі йшли і дивилися на мене.
Фея за
допомогою чарівної палички виконала бажання пастуха. Із різних сіл приходили
люди подивитися на «золотого пастуха». Усі танцювали і співали навколо
нього, лише він залишався нерухомим.
Через три роки
фея повернулася, щоб запитати, чи пастух став щасливим. Вона знову оживила
його. Як тільки це сталося, хлопець схопив сопілку та почав утікати.
Фея не могла
зрозуміти, чому пастух так утікає від свого щастя…
Поезія
«Про маму»
Що
можна сказати про маму?
Вона
наймиліша, найкраща!
Та
кожна дитина так само
Про
маму свою розкаже.
А
ще вона гарна й світла,
Така
як промінчик сонця,
Бо
завжди бажає дітям
Світити
в душі віконця.
А
ще вона щедра й добра,
Серцем
своїм зігріє.
І
для синів та доньок
Про
долю найкращу мріє.
За
нас вона молиться щиро,
Молитва
її лікує.
А поцілунок – миро!
Господь
завжди її чує.
Молімось
і ми за маму,
Теплом
її зігріваймо,
Хай
буде навіки з нами
Любов
її незвичайна.
Поезія « Татова
розповідь»
Тато мені розказував,
Коли був далеко від дому,
Як відчував щоразу
Неспокій якийсь чи втому,
Схилялась над ним матуся,
І сили знову вертались…
Я запитала бабусю:
« Як вам таке вдавалось?»
Вона мене обійняла,
На віях блиснули сльози:
«Молилася я й благала:
Бережи мого сина, Боже!
І мама твоя, Вікусю,
Теж має таку силу,
Не раз ти її відчуєш –
Любов материнська всесильна».
Питиму неупинно
Любові святої воду,
Спасибі, що я - краплина
Такого міцного роду!
Оксано Петрівно, вітаю із ще однією перемогою.
ВідповістиВидалитиДякую
ВідповістиВидалити